ТОРГСИНИ: ЗОЛОТО ПАРТІЇ – СЛЬОЗИ ГОЛОДНИХ СЕЛЯН

Василь Марочко, доктор історичних наук, професор

Дослівно абревіатура ТОРГСИН означає російською мовою – «торговля с иностранцами». Населення 30-х років мало інше тлумачення цього терміну: «Товарищи! Опомнитесь, Родина Гибнет, Сталин Истребляет Народ». Всесоюзна контора торгівлі з іноземцями була заснована влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі з метою спецобслуговування іноземних туристів. В Україні спочатку діяв уповноважений союзної контори Торгсину, а з серпня 1931 р. — Харківська контора. На початку січня 1932 р. магазини Торгсину відкрили в Одесі, Києві, Маріуполі, Херсоні, Миколаєві, Вінниці, Шепетівці, Бердичеві, Житомирі та Бердянську. Вони були розраховані на іноземних моряків та на «буржуазних спеців», які допомагали радянським малопідготовленим інженерам будувати «велетні перших п’ятирічок». Весною 1932 р. 36 міст України мали 50 магазинів системи Торгсину.
Пояснення доцільності утворення Торгсину знаходимо в експертних висновках Наркомату Робітничо-селянської інспекції: «в умовах соціалістичної реконструкції народного господарства, коли ми ще вимушені завозити з-за кордону різне обладнання, мобілізація внутрі країни ефективної валюти відіграє колосальну ролю». Слід було налагодити вилучення у населення «побутового золота, яке після революції втратило своє побутове значення як предмет прикрас (обручки, сережки, браслети, хрести), проте свою цінність зберегло».
10 грудня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову «Про роботу «Торгсину»», якою запроваджувалася в системі ЦК партії посада керівника облконторами, а до номенклатури обкомів призначили директорів великих магазинів та баз. У січні 1933 р. було 74 магазини, а в серпні того ж року – 256, тобто торгсинівський павук широко розпустив свою золоту мережу, яка мала представництва майже у кожному районі. Наприклад, коростенське відділення мало осередки в Овручі, Малині, Олевську та інших містах Полісся, зв’язаних залізницями.
Восени 1931 р, щоб збільшити обсяги золотозаготівель та надходження валюти, двері Торгсину відчинили для громадян СРСР. Через систему Торгсину вони отримували грошові перекази від «іноземних родичів», відтак протягом першого кварталу 1932 р. надійшло 2,6, другого – 3,6, третього – 3,2, а в четвертому кварталі – 1,4 млн валютних карбованців, тобто близько 11 млн валюти. Гроші надходили з Америки, Німеччини, Польщі, Франції, Палестини, Китаю, Туреччини, Італії та інших країн. М.Фрумкін дозволив торгсинівським структурам здавати за валюту в оренду квартири в Москві, Тифлісі, Харкові, Києві, Вінниці, Мінську. Квартири продавали лише членам житлової кооперації, а іноземцям здавали в оренду, але за погодженням з НКВС та Наркоматом іноземних справ.
Важко змусити когось продати коштовність, якщо вона була сімейною реліквією. Комуністи знайшли метод: вони позбавили мільйони селян хліба, заборонили та обмежили торгівлю, запровадили карткову систему постачання. Для голодної людини, якщо вона мати чи батько, порятунок життя дітей – свята справа, найвища цінність. Магазини Торгсину продавали різні товари, але голодні селяни купували саме хліб та борошно.
Селянин приносив обручку або золоту монету царського карбування до приймального пункту. Золото зважували, визначали пробу, а його власникові видавали квитанцію, у якій була записана вага та відповідна сума в торгсинівських карбованцях. Протягом дня один приймальний пункт купував близько 800 г золотих коштовностей. Пробу визначали «на око». Приймали за однією пробою, а здавали до держбанку за іншою. Через приймальний пункт щодня проходило 400 – 450 осіб. Побутове золото надходило доволі активно. Так, лише за січень 1932 р. два приймальні пункти прийняли від населення 17 кг «золото-брухту», за лютий – 96, за березень – 141, за квітень – 120.
На терези селяни клали нагрудні золоті хрести, весільні обручки, сережки, монети. За побутове золото купували у держави життя, а точніше – відстрочку дня неминучої смерті. Траплялися арешти селян співробітниками ГПУ, які вважали власників золотокоштовностей та грошових переказів «агентами імперіалізму».
З уст голодних селян та «скупщиків» лунало слово «припек». Воно означало різницю між золотом, прийнятим у населення, і зданим до банку. За січень-квітень 1932 р. у деяких приймальних пунктах «припек» становив 2,3 кг.
Всеукраїнська контора Торгсину одержала за 1932 р. близько 11 млн валюти за вилучене золото, хоча сподівалася на 18,5 млн. У грудні 1932 р. ЦК КП(б)У вимагав від Торгсину мобілізації валюти та золота на суму 35 млн крб. З усіх джерел валютних надходжень золото-брухт та срібло становили дві третини, з них золото 38%, монети старого карбування 18%, а срібло 22% загальної суми.
Голодні 1932-1933 рр. виявилися найсприятливішими для Торгсину. За валютними карбованцями ховалася «золота лихоманка», яка охопила міста з довгими чергами голодних селян. За дев’ять місяців 1933 р. у селян «викачали золота» на суму 21 млн валютних карбованців, але вражає вагова характеристика. У 1932 р. контори Торгсину заготовили 21 т золото-брухту, а за 1933 р. – вже 44,9 т.
У 1932-1933 рр. кілограм борошна коштував 25 коп. золотом, а на чорному ринку 7-9 крб. У 1932 р. продовольча група становила 89% торгового обороту торгсинівських магазинів, а в 1933 р. 92-94%. В актах перевірки Торгсину НК РСІ зазначалося, що вони за статусом мали б обслуговувати іноземців, а доводилося «більше обслуговувати селян». Був хліб у магазинах – були й черги. Покупцям не давали жодних гарантій. У грудні 1932 р. система Торгсину Харкова заборгувала лише за валютними переказами 76 тис. крб. а по золото-брухту 15 тис. крб. Селяни вимагали розрахунку, бо вдома чекали голодні діти. «Принесла селянка хрест та сережки, – зазначалося в акті перевірки Донецької облконтори Торгсину, – проте у нас часто не було борошна, а громадянка, якій довелося повернути золото, напевне, сподівалася купити борошна, але коли згодом борошна не виявилося, вона навмисно зчинила галас, щоб їй повернули золото. Вона заявила, що за її золото дали менше, ніж треба, тобто оцінили золото менше вартості».
Сумнозвісний «припек», який опинявся в кишенях «ювелірних майстрів», коштував селянам життя. Траплялися «випадки», коли особи, які приймали золото, ставили у фінансових документах кому між цифрами 23 г, відтак виходило 2,3 г. Здавши золото, селяни нерідко чекали біля магазинів декілька днів, а то й тижнів. Та ще й органи ДПУ влаштовували «облави», сподіваючись арештувати «іноземних агентів» або просто поживитися. У жовтні 1932 р. Всесоюзна контора Торгсину інформувала наркома фінансів Григорія Гринька про поширення чуток такого змісту: «Торгсин – це пастка для здавачів золота». В арештованих часто забирали хліб, не отоварені квитанції, відправляючи ні з чим до голодних дітей.
Восени 1933 р., коли обсяги хлібозаготівель відносно впали, а врожай був кращим від попереднього року, черги біля приймальних пунктів та магазинів Торгсину також зменшилися. Керівництво Чернігівської облконтори Торгсину інформувало 21 серпня 1933 р. управління дорогоцінних матеріалів Держбанку: «Починаючи з 1-го серпня ми мали в області різке зниження надходження валютних цінностей, куплених через Торгсин. Якщо у червні ми мали пересічно на кожну декаду по 160 тис. крб., то за першу декаду серпня – всього лише 78 тис. крб. Таке різке зниження пояснюється головним чином зменшенням потреб населення в продуктах харчування у зв’язку з появою овочів та хліба нового врожаю». Стає цілком зрозумілою мета і завдання діяльності системи Торгсину.
Отже, викачування хліба та золота відбувалися одночасно. З колгоспних та селянських ланів зерно потрапляло до борошномельні, з них через хлібопекарні – до системи Торгсину. Кістлявою рукою голоду селян примушували купувати власний хліб, здаючи так зване побутове золото або монети старого карбування. Голодного 1933 р. Чернігівська облпартноменклатура продала спекулянтам 3,6 т хліба за валюту та золото, придбавши на них промтовари.
За два голодні роки в Україні система Торгсину вилучила 39 млн валютних карбованців. Вилучене через систему Торгсину золото формувало валютні запаси держави та партійних органів. Переплавляли його й для зубопротезної промисловості. Партноменклатура лікувалася за кордоном, купувала дефіцитні ліки, особливо інсулін. Валюта також надходила для підтримки різних комуністичних партій. За валюту купували іноземне обладнання для промислових підприємств, які будувалися в СРСР. Нею платили іноземним інженерам, які працювали на заводах та фабриках СРСР.