ДІВЧИНА, ЯКА ПОБОРОЛА БИКА
1913 році її, одну з семи дітей гніванського робітника Якима Ковача, скаліченого в корабельній аварії на морі, голод погнав до Одеси на заробітки. В торговельному порту прикажчик, глузуючи, підвів Марію до кількапудового мішка: хто його підносив, того брали вантажником. Скептично поглянув на неї. Не роздумуючи, сама завдала мішок і, злегка похитуючись, пішла скрипучим трапом на пароплав… Тоді й прозвали її – «Силачка»!
Перебувши сезон, із нужденним заробітком у торбині поверталася Марія додому, в Гнівань.
На дорогах Поділля було неспокійно. Голод і злидні одних змушували покидати рідні краї і шукати копійку в Криму, Туркестані, Одесі; інші, дехто з відчаю, брали в руки ножі і сокири, шукали легшого хліба, підчікуючи самотніх перехожих…
Вже майже біля Гнівані, вночі, передибали двоє і Марію. Сильна рука рішуче схопила мішок, потягла до себе. Добряче перелякавшись, дівчина навідліг вдарилана падника, і той… впав замертво. Другого, з проламаною головою, ледь живого, підібрали люди вранці… Він марив і просив захистити од якоїсь… жінки.
Марія розповіла про все, що з нею сталося, матері, і другого ж дня це знало вже все село.
Чутка передавалася швидко. Тривалий час на торговицях про це тільки й гомоніли. З Петербургу – і туди дійшло! – до Гнівані приїхав знавець «жіночого спорту», директор імператорського борцівського чемпіонату О.Г. Мюллер. Його пропозиція була для матері фантастичною: дочка одержуватиме 40 карбованців на місяць «за повного і сумлінного виконання взятих на себе зобов’язань». Таких грошей сім’я ніколи не мала в руках, тому мати відразу погодилася, так і не зрозумівши, в чому полягатимуть ті доччині «зобов’язання». Трапилася можливість нарешті нагодувати дітей…
Марія підписала контракт. «Я, Ковач Марія Якимівна, погоджуюсь виступати борцем у жіночому чемпіонаті… Зобов’язуюсь щодня виходити в парад і виступати в цирках, театрах, садах, вар’єте, кінематографі… За потреби виїжджати з трупою до будь-якого міста Російської імперії…»
Після короткого курсу прийомів боротьби Мюллер придумав їй нове сценічне ім’я – «Лілі», бо Марія, на його думку, було надто «просте, селянське…»
Їй скандували «Браво!» в Петербурзі, Києві, Мінську, Лодзі… Переможеними падали на килим тодішні знаменитості Радко Главчева з Болгарії, Василеско з Румунії, Кельт з Шотландії…
П’ята ліворуч – Марія Ковач. 1913 р.
Спортивний журнал «Геркулес», що видавався в Петербурзі, в 1914 році писав: «В цирке Мартиненко боролись дамы всех мастей и калибров. Большим успехом пользовалась хорошенькая Ковач, которая была непобедима и получила первый приз за красоту сложения».
Згодом Мюллер придумав новий трюк. На афішах з’явилося: «Вперше в світі. Небачений поєдинок. Юна дівчина проти андалузького бика. В ролі гладіатора виступає борець і красуня Ковач.»
Вона повалила розлюченого бугая.
Чого тільки не довелося робити: гнула зубами залізо, лягала під поміст, яким проїжджав автомобіль…
(Повну версію читайте у журналі «Історичний калейдоскоп»)
Переглянути зміст журналу «Історичний калейдоскоп»