КОК-САГИЗ – СТАЛІНСЬКИЙ КАПРИЗ?

Степан Дровозюк

У сталінські часи скрізь проникало слово «кок-сагиз»: воно було на перших сторінках газет, у радіоновинах, партійних документах, в художній літературі. Було – та в якийсь момент наче назавжди зникло з пам’яті. Якщо сьогодні вийти на вулиці наших міст і запитати, що означає це слово, то зустрінемо небагато людей, обізнаних з цією темою.
На кок-сагизовий бум відреагувала радянська література, яка була важливою деталлю пропагандистської машини. Героїня поеми Андрія Малишка «Це було на світанку» Докія, яка була настільки хвора, що «підвелася..і впала», навіть у такому стані «З кок-сагизом хотіла поглянуть ділянку». Про місце кок-сагизової тематики у тогочасній пропаганді свідчать такі рядки з поеми А.Малишка:

«Скоро кликне артіль до колгоспного дворища,
Ти прийомник включи і крізь даль темно-сизу
Слухай рідну столицю, ясну і сувору ще,
Слухай, скільки у тебе росте кок-сагизу!»

Навіть її найменший син-бригадир пропонує Докії-матері змагатися «На врожай кок-сагизу…».
Отже, кок-сагиз – це рослина. Звідки вона взялася і чому на неї звернув увагу культовий поет? Адже в українському рослинництві, у ботаніці досталінського періоду її важко знайти. Виявляється, це рослина-каучуконос, яка раніше в Україні не росла. Попит на каучук зріс ще під час першої світової війни. Його добували з тропічних дерев (бразильської гевеї), тому провідні держави залежали від постачання цієї сировини. Німеччина, США та інші держави відчували гостру потребу у сировині для виробництва каучуку. У США навіть робили спробу знайти цю сировину на власній території. Особливо гострою ця проблема була для СРСР, оскільки для більшовицького керівництва розвиток торгівлі з капіталістичними державами був неприйнятним з ідеологічних міркувань. До того ж, закуповувати каучук необхідно було за валюту. Щоб не залежати від заморської сировини, Сталін дав вказівку знайти каучуконос на території СРСР. Перші такі спроби були зроблені ще у 20-х рр. Спочатку сподівалися на масове вирощування тропічних каучуконосів, однак ці спроби виявилися невдалими. Були споряджені спеціальні експедиції для пошуку рослин-каучуконосів. Таку рослину знайшли у південно-східному Казахстані, і це був кок-сагиз. Його корені містять в середньому 13-15% каучуку. Цвіт цієї рослини схожий на цвіт кульбаби. Була розгорнута селекційна робота з метою підвищення вмісту каучуку у кок-сагизі.
Сталінський режим відводив Україні важливе місце у вирощуванні кок-сагизу. Центром дослідження і вирощування кок-сагизу стала Устимівська науково-дослідна станція, що на Полтавщині. Місцевий дендрологічний парк, де на той час вже росли дерева-каучуконоси, був у 1931 р. підпорядкований трестові «Каучуконос» науково-дослідного інституту каучуконосів Міністерства сільського господарства СРСР. У 1933 р. цей опорний пункт перейменували в Устимівську науково-дослідницьку станцію Інституту каучуконосів. Тут вивчали можливість вирощування кок-сагизу, тау-сагизу та ваточника з метою одержання каучуку. Шляхом вегетативного розмноження були також закладені невеликі плантації евкомії. Цю сторінку історії дослідили Кір’ян В.М. та Бідаш Ю.І.
Кінець 40-х – початок 50-х рр. ХХ ст. – період кок-сагизового буму в Україні. Для масового вирощування цієї рослини в багатьох колгоспах були створені окремі кок-сагизові бригади. Пропаганда називала кок-сагиз найціннішою технічною культурою, а селян, які його вирощували – каучуководами. Їх заохочували до ударної праці на каучуконосних плантаціях промисловими товарами, які вони могли придбати в магазинах споживчої кооперації (гумове взуття, бавовняні тканини, мило). У газетах цього періоду можна знайти чимало статей та коротких інформацій про досягнення каучуководів. Агроном колгоспу села Лаврівки на Вінниччині писав: «Ланка Гапки Турлюк, змагаючись за високий врожай каучуконосної культури, дотримала свого слова. З кожного гектара вона назбирала по 40 кг. насіння кок-сагизу (план 10 кг) та при завданні 16 цнт., накопала по 22 цнт. кореня цієї культури». В с.Івча на Вінниччині кок-сагизом було зайнято 15 га, з яких планувалося зібрати по 90 кг насіння та по 40 цнт коренів. Як повідомляла місцева газета у червні 1950 р., ланка Ярини Бондарчук вже зібрала і здала по 71 кг насіння, виконавши план на 137%. Івча першою в районі виконала план по кок-сагизу, очікували 83-кг насіння з кожного гектара.
Селяни збирали насіння і коріння. Це була важка праця. Щоб уявити, як вони це робили, необхідно спробувати зібрати насіння кульбаби, яке піднімається у повітря від найменшого поруху. Нелегко було також викопувати маленькі корінчики, стоячи на колінах.

З метою культивування кок-сагизу випускалася спеціальна агротехнічна література, був створений навчально-агротехнічний фільм «Кок-сагиз». В Українському науково-дослідному інституті соціалістичного землеробства діяв відділ каучуківництва.
У Черкасах була проведена триденна республіканська нарада передовиків каучуківництва, на якій йшлося про всемірний розвиток виробництва кок-сагизу в колгоспах України. Академік І.Д.Колесник запевнив учасників наради, що каучуководи України підійшли до такого періоду, «коли є всі можливості зробити новий стрибок до нового піднесення каучуківництва в республіці». Він говорив про величезну перспективність вегетативного вирощування кок-сагизу шляхом посадки його живцями. Апофеозом цієї наради було звернення колгоспників-каучуководів до Й.Сталіна, у якому ці трудівники, раби й герої кок-сагизу за канонами тоталітарного режиму нібито назвали диктатора великим вождем, мудрим вчителем, батьком і кращим другом українського народу.
За вирощуванням кок-сагизу здійснювався тотальний контроль. Однак справи йшли кепсько, тому Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У 19 травня 1949 р. ухвалили постанову «Про хиби в проведенні догляду за посівами кок-сагизу в колгоспах Української РСР». Більшовицьке керівництво визнало, що в ряді областей незадовільно виконуються агротехнічні заходи з догляду за цією культурою. Правила тотального контролю передбачали заглиблення вищого керівництва у найменші деталі агротехніки: грунт у міжряддях обробляється погано, залишається глибиста поверхня; розпушування під час шарування проводиться з великим наближенням до гнізд, що приводить до зрушення рослин і засипання їх землею. Для усунення недоліків постанова вимагала провести суцільну перевірку догляду за посівами, а для збирання врожаю виділити додаткову кількість колгоспників і залучити максимальну кількість школярів.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1952 р. багатьом каучуківникам було присвоєне Знання Героя Соціалістичної Праці.