Карпатська Україна: тернистий шлях до незалежності
Автор Олександр Кравчук, кандидат історичних наук, доцент
Між двома світовими війнами Закарпаття перебувало у складі Чехословацької республіки. В її історії виділяють період Першої республіки (1918-1938) і Другої республіки (1938-1939). Розбудова Карпатської України пов’язана з Другою Чехословацькою республікою. Зауважимо, що передумови проголошення Карпатської України сформувались завдяки демократичному режимові Першої Чехословацької республіки, що забезпечив значний політичний, економічний і культурний розвиток Закарпаття. Процеси, що відбувалися в краї у 1920-1930-х рр., мали, за визначенням В.Маркуся, далекосяжне значення для майбутнього Закарпаття: «Національна свідомість і освіта високо піднеслися, так само край соціяльно і економічно вирвався з того відсталого рівня найбільш приниженого народу в Европі, на якому знаходилися ще хіба албанці і ляпляндці … »[12, c. 5].
11 жовтня 1938 р. було надано автономний статус Підкарпатської Русі
Ослаблений мюнхенською угодою, уряд Чехословаччини не міг більше ігнорувати автономістські вимоги словаків і українців. 11 жовтня 1938 р. було надано автономний статус Підкарпатської Русі (назва Закарпаття за чехословацькою конституцією 1920 р.) і призначено лідера об’єднаних автономістських сил краю, керівника Автономного Землеробського Союзу Андрія Бродія головою місцевого уряду. Однак Бродій швидко дискредитував себе. Він був проугорським політиком і в умовах територіальних претензій Будапешту до ЧСР прагнув приєднання краю до Угорщини шляхом проведення плебісциту в Закарпатті. Звинувачений в державній зраді, А. Бродій 26 жовтня 1938 р. був арештований. Празький уряд затвердив новий кабінет-міністрів Закарпаття, що складався з місцевих українських політиків на чолі з Августином Волошиним (1874-1945) – провідним політичним і культурно-освітнім діячем краю у міжвоєнний час [10, c. 72].
Яку територію займала новоутворена Підкарпатська Русь?
Карта Карпатської України
Автономна Підкарпатська Русь мала значні фінансові проблеми…
Оскільки після рішень арбітражу край втратив більшу частину своєї промисловості, майже всі залізничні комунікації, це паралізувало економіку, поглибило безробіття, викликало зростання цін на продовольство, інфляцію [11, c. 80]. Автономна Підкарпатська Русь мала значні фінансові проблеми. Надходженню бюджету краю на 1939 р. були встановлені у сумі 550 млн. крон, а прибутки – становили менше 100 млн. крон. Для поліпшення економічної ситуації уряд Волошина залучив кредити з центральних фінансових установ ЧСР. З метою пожвавлення хімічної і харчової промисловості, зокрема, виноробства, залучався капітал чеської фірми «Батя», австрійського концерну «Густав Саш». Приділялась увага будівництву нових шляхів сполучення, покращенню діяльності поштових, телефонних і телеграфних ліній. Уряд розробив програму завершення електрифікації краю. Розвивалась торгівля, відкривалися кооперативи. Уряд намагався перетворити Закарпаття у «другу Швейцарію», розраховував на розвиток туристичної справи. Однак через брак коштів і часу соціально-економічне становище краю не вдалося поліпшити [11, c. 80].
Супротив сусідів
Значною проблемою у створенні автономної держави в Закарпатті стали напади диверсантів, що розпочались у серпні 1938 р. [13, c. 142], а найактивніше відбувались з жовтня 1938 р. до березня 1939 рр. Їх організували у прикордонні уряди Угорщини і Польщі з метою дестабілізувати ситуацію в краї та підготувати його до окупації угорською армією. Для цього спеціальні групи бойовиків, яких набирали з-поміж офіцерів, рядових військовослужбовців і цивільних осіб, нищили комунікації, лінії зв’язку, нападали на відділення чехословацької жандармерії, прикордонної охорони [4, c. 612]. Зокрема, 22 жовтня – 12 листопада 1938 р. польські диверсійні загони 24 рази нападали на державні будинки, руйнували комунікаційні шляхи і засоби зв’язку [7, c. 173]. Польські загони, реалізовуючи «операцію Лом», підривали мости і тунелі в горах, прагнули підірвати греблі на гірських водосховищах, у багатьох місцях пошкодили залізничні колії і перервали залізничне сполучення на ділянці Свалява-Воловець. Угорські бойовики атакували прикордонні укріплення біля Косина і Берегова [15, c. 16]. 2 листопада 1938 р. – 10 січня 1939 р. на кордонах відбулося 19 великих збройних сутичок, спровокованих головним чином Угорщиною [9, c. 21].
Українці не здавались
Для протидії нападам голова уряду ЧСР Я. Сирови пропонував зміцнити прикордонну сторожу. Він вважав необхідним зміцнити ці сили місцевими жителями, що пройшли військову підготовку [5, c. 420]. Крім того, чехословацькі частини в Закарпатті були посилені підрозділами із судетсько-німецького прикордоння, озброєними панцерниками і легкими танками [15, c. 16].
Уряд Волошина для захисту краю санкціонував 9 листопада 1938 р. створення Організації народної оборони – Карпатської Січі. Ця напіввійськова організація незабаром налічувала близько 2 тис. бійців. Нею керували закарпатці Д. Климпуш, І. Рогач, С.Росоха. Також було створено концтабір у Думені, де мали бути інтерновані звинувачені у тероризмі [11, c. 80-81].
Частина «січовиків» несли патрульну службу разом з чехословацькою поліцією і брала участь у затриманні польських і угорських диверсантів [15, c. 20-21]. Наприклад, заступник відділення Карпатської Січі у Перечині І. Цмура керував загоном «народної оборони». За його спогадами, учасники цього загону несли патрульну службу на вулицях Перечина, брали участь спільно з чехословацькою жандармерією у бойових операціях проти польських партизанів [1, c. 550].
Берлін і Рим не підтримували плани Угорщини
Берлін і Рим на той час не підтримували плани Угорщини. 21 листопада 1938 р. дипломати Німеччини та Італії в Будапешті провели спільний демарш і кваліфікували угорські плани нападу на Чехословаччину на ділянках Підкарпатської Русі як порушення рішень Віденського арбітражу
Інформаційний фронт
Крім знешкодження диверсійних груп угорських і польських бойовиків, керівництво Карпатської Січі разом із місцевими органами протидіяло негативному інформаційному впливові угорців та поляків. У складі Карпатської Січі був створений спеціальний відділ – Служба безпеки, яка викривала шпигунів, диверсантів, ворожих агентів. Інформаційно-пропагандистська робота проводилася з метою формування у жовнірів Січі і населення Карпатської України громадянської свідомості та відповідальності за майбутнє держави.
«Український П’ємонт»
Створення уряду Карпатської України справило великий вплив на українців у Східній Галичині, а також на емігрантів у Центрально-Східній Європі та Північній Америці. Вони сподівалися, що Закарпаття стане «Українським П’ємонтом», з якого розвинеться незалежна й соборна Українська держава. На заклик діячів ОУН чимало молодих інтегральних націоналістів Галичини нелегально переходили кордон і вступали до Карпатської Січі. Восени 1938 р. із Галичини на Закарпаття перейшли близько 900 осіб
Чехословацька держава стала федеративною державою чехів, словаків і русинів-українців
В складних умовах осені 1938 р. уряд А. Волошина почав обмеження демократії і приступив до формування авторитарної системи.
Автономний статус Закарпаття було узаконено конституційним законом ЧСР від 22 листопада 1938 р. В законі підкреслювалось, що «Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною Чехо-Словацької республіки», «урядову мову та мову навчання в школах» мав встановити «закон Сейму Підкарпатської Русі». У законі було вказано конкретний термін виборів до першого сейму краю, які належало провести не пізніше 5 місяців від дати проголошення закону. Виконавчу владу в краї здійснював «уряд Підкарпатської Русі з трьох осіб, який є складовою частиною Центрального Уряду». Державними службовцями в Закарпатті мали бути передусім місцеві жителі. До спільних центральних урядів, інституцій і установ ЧСР мали бути прийняті вихідці із Закарпаття пропорційно до кількості населення краю у складі держави. Конституційний закон надавав навіть більше прав Закарпаттю, ніж це передбачалось міжнародним зобов’язанням чехословацької держави у 1919-1920 рр. Того ж дня було прийнято і конституційний закон про автономію Словаччини. Отже, Чехословацька держава стала федеративною державою чехів, словаків і русинів-українців
Яка ж мова вважалася державною?
25 листопада 1938 р. уряд Підкарпатської Русі ухвалив рішення про надання на території краю українській мові статусу державної. 30 грудня 1938 р. було схвалено постанову про дозвіл до остаточного визначення назви краю сеймом, використовувати для краю також назву «Карпатська Україна». Крім того, українізувалися система освіти, видавнича справа та адміністрація [11, c. 81].
Політичні партії Карпатської України
Для консолідації політичних сил уряд Волошина взяв курс на створення єдиної політичної організації. 20 січня 1939 р. уряд Карпатської України розпустив всі політичні партії. Це рішення було скасоване уже через два тижні, але не повністю: діяльність могли відновити аграрна, соціал-демократична, народно-соціалістична і християнсько-народна партії. Відновлення діяльності залишилося на папері, воно необхідне було, щоб не втратити місць у чехословацькому парламенті. Відновлені партії увійшли до Української Народної Ради і до складу організації партійного типу – Українського національного об’єднання (далі – УНО), яке очолив А. Волошин. Зі всіх етнічних груп Закарпаття право на політичну організацію отримали тільки німці. Вони утворили Німецьку національну раду.
Вибори до сейму Карпатської України відбулись 12 лютого 1939 р. Кандидатів у депутати могло висувати тільки УНО. У виборах взяло участь 92, 5 % включених до виборчих списків. За кандидатів УНО проголосувало 92, 4 % учасників виборів, проти – 6, 7 % [11, c. 81-82].
Ще одна проблема — Йосип Сталін
Підтримка уряду А. Волошина Німеччиною викликала неоднозначну міжнародну реакцію. Роздратовано реагував на Карпатську Україну радянський диктатор Й. Сталін, який 10 березня 1939 р. у Москві на XVIII з’їзді ВКП(б) назвав публікації західної преси щодо створення Великої України за допомогою рейху спробами спровокувати конфлікт між СРСР і Німеччиною. Він зневажливо відгукнувся про плани приєднання до Карпатської України Східної, Радянської України. Велику Британію, Францію, і США Сталін назвав провокаторами воєнного конфлікту, а Німеччину – країною, з якою СРСР готовий «зміцнювати взаємні відносини». Нацисти сприйняли це як успіх свого плану щодо підтримки Карпатської України в якості основи «Українського П’ємонту» та засобу тиску на Угорщину, Польщу і СРСР. Водночас А. Гітлер вирішив зруйнувати спільну державу чехів і словаків, припинити підтримку Карпатської України. 12 березня 1939 р. Він поставив перед послом Угорщини вимогу окупувати Закарпаття. 14 березня 1939 р. під тиском Німеччини Словаччина проголосила незалежність. ЧСР припинила своє існування. Автономна Підкарпатська Русь опинилась в політичному вакуумі.
Угорці наступають
14 березня 1939 р. 50-тисячна угорська армія на чолі з генералом Ференцем Сомботгеї почала наступ на Карпатську Україну. Частини 8 тисячної армії вже неіснуючої ЧСР на Закарпатті під командуванням бригадного генерала Олега Сватека не чинили спротиву угорським військам, а окремі бої з ними були викликані прагненням виграти час для евакуацію 15 тис. чеських службовців і членів їх родин.
Єдиним виходом з політичного вакууму А. Волошин вважав проголошення незалежності Карпатської України, що було здійснено 14 березня 1939 р.
15 березня 1939 р. в Хусті розпочав роботу сейм Карпатської України у складі 32 депутатів. На відкритті засідання прем’єр А. Волошин, зокрема, зазначив: «Висловлюю глибоку вдячність Богові, що дозволив дочекатися цього великого нашого свята, що є святом українського народу. Дозволив якраз нам – найменшій вітці українських земель – бути вільними. Від національної загибелі врятувала нас наша глибока віра у наше національне воскресіння. Що ми діждалися часу, можемо завдячувати витривалості нашого народу. Незважаючи на всі трагічні переживання, залишилися ми вірними синами свого народу, дух предків додав нам творчої сили і почуття єдності. Ми розбудуємо Карпатську Україну, з признанням повних прав національним меншинам, щоб усі громадяни Карпатської України почували себе щасливими».
Сейм схвалив закони про незалежність Карпатської України, надав українській мові статус державної, затвердив державні символи: національний синьо-жовтий прапор, герб Закарпаття (ведмідь па червоному полі) у поєднанні з тризубом Володимира Великого, гімн «Ще не вмерла Україна». Сейм одностайно обрав А. Волошина президентом Карпатської України, який призначив уряд на чолі з Ю. Реваєм. Згодом, згадуючи цей момент, у праці «Карпатська Україна» (1940) В. Бврчак писав: «Проголошення закону число 1 викликало безмежний ентузіазм. Усі в залі забули в цій хвилинці, що кілька кілометрів від зали засідань стоять ворожі мадярські війська, а всі ми улягли суґестії, що це справді ми щойно закладаємо державу, ухвалюємо закон ч. 1 про назву, про самостійність, про герб. Ухвалюємо, а тепер засядемо до праці – виконати волю закону … Великі сині полотна з золотими тризубами підносили настрій, збільшували суґестію. Не диво, що після проголошення закону весь зал підвівся, й залунав законом признаний гімн «Ще не вмерла!» … Це була суґестія – чи була глибока віра? Життя народу розвивається не в роках – а в десятиліттях. Хвилево ми тут програли, але однаково живе український народ, живе Україна! Ми програли тут, на цьому малому клаптику землі – але однаково живе великий український народ, живе Україна!».
Поштова марка 1997р. із зобр. герба Карпатської України
Мужня боротьба громадян за Карпатську Україну
Карпатську Січ було перетворено на збройні сили держави. Безнадійно поступаючись за чисельністю та озброєнням, Карпатська Січ чинила відважний опір угорським військам. «Особливої слави, як зауважили науковці М. Вегеш і М. Токар, набув бій на Красному Полі – рівнині, що простягається перед Хустом, столицею Карпатської України. 15 березня війська гортіївського режиму рухалися через кордон Карпатської України у трьох основних напрямах – на Хуст, Іршаву та Перечин. Коли чеські війська отримали наказ відступити, на захист виступили юні семінаристи севлюської (виноградівської) горожанської школи та їх учителі, інша молодь. Відступаючи від Севлюша через Королево, Веряцю, аж до Красного Поля вони на певний час стримували переважаючі сили противника. Бій на Красному Полі, як останньому захисному рубежі перед столицею, дав можливість послам-депутатам Сойму Карпатської України прийняти важливі політичні рішення стосовно незалежності краю»
Як склалася доля Августина Волошина?
16 березня 1939 р. разом з найближчими прибічниками А. Волошин виїхав з Хусту в Румунію, і, зрештою, до Чехії. Як і президент, частина уряду також емігрувала до Чехії. У Празі А. Волошин працював в Українському Вільному Університеті, очолював кафедру педагогіки, а згодом був обраний його ректором. У травні 1945 р. він був заарештований радянською контррозвідкою і вивезений до Москви, де 11 липня 1945 р. загинув в ув’язненні.
Президент Карпатської України Августин Волошин
16 березня 1939 р. угорські війська увійшли в Хуст, а до вечора 18 березня – повністю зайняли Карпатську Україну. У боях полягло близько 5 тис. закарпатців і декілька сотень галичан, які прийшли їм на допомогу. Утворені за допомогою ОУН воєнізовані загони Карпатської Січі перейшли до партизанської боротьби, а потім покинули територію краю, її командири Михайло Колодзінський і Зенон Коссак загинули.
Незгодних відправляли до ГУЛАГу
У 1939-1940 рр. близько 8 тис. українців, незгодних з угорською анексією Закарпаття, перейшли до Східної Галичини, захопленої на той час СРСР. Втікачі були заарештовані за звинуваченням у незаконному перетині кордону СРСР та відправлені до ГУЛАГу. У 1943 р. тим, хто вижив у нелюдських умовах таборів, дозволили, оскільки вони у міжвоєнний період були громадянами ЧСР, вступити до Чехословацького армійського корпусу, котрий воював на боці радянської армії проти нацистської Німеччини.
Загалом, двобій закарпатських українців і угорців був своєрідним прологом Другої світової війни, яка через півроку почалася на європейському континенті.
Значення Карпатсьої України в історії нашої держави
Підкреслюючи вагоме значення березневих подій 1939 р. в Карпатській Україні, С. Віднянський писав: «День 15 березня 1939 року назавжди залишиться в пам’яті волелюбних закарпатців і всього українського народу, бо цього дня Закарпаття вперше за свою багатовікову історію стало незалежним. Наприкінці 1930-х років Карпатська Україна виявилася єдиною територією, де проживала невелика гілка українського народу, яка проголосила свою незалежність і заявила на цілий світ про бажання жити державним життям. Такої можливості тоді не мали ні українці, які перебували в складі СРСР, ні українці під владою Польщі та Румунії. Тому вона разом з розпорошеною української діаспорою у світі сприйняли події в Карпатській Україні – здобуття автономії в складі Чехословацької республіки у жовтні 1938 р. і проголошення через півроку незалежності не лише як іспит на політичну зрілість українських сил, але й як відчайдушну спробу відновити українську державність у краї як зародок майбутньої соборної України» [1, c. 96-97]. С. Віднянський і М. Вегеш зробили обґрунтований висновок, що «утворення Карпатоукраїнської держави можна розцінювати як другий у минулому столітті, після Української революції 1917-1921 рр., етап національно-визвольної боротьби. Попри те, що через зовнішню агресію Карпатська Україна припинила своє існування, вона залишила яскравий слід у нашій історії»
Джерела і література:
1. Аржевітін С. М. Закарпатська Україна: викорінення Карпатської України. — Кам’янець-Подільський, 2020.
2. Віднянський С. В. Карпатська Україна як етап українського державотворення. // Карпатська Україна – незалежна держава. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю проголошення незалежності Карпатської України (м. Ужгород, 14-15 березня 2019 року). — Ужгород, 2019.
3. Віднянський С., Вегеш М. Будівничий української державності за Карпатами. // УІЖ. — 2024. — № 2.
4. Галайко Б., Горбач Л. Особливості ситуації в польсько-чехословацькому прикордонні у 1938 р. (за матеріалами ф. 204 Центрального державного історичного архіву України, м. Львів). // Воєнна історія Галичини та Закарпаття. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції. — К., 2010.
5. Ґренджда-Донський В. С. Щастя і горе Карпатської України. Щоденник; Мої спогади. — Ужгород, 2002.
6. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. — Ужгород, 2010.
7. Заброварний С. Закарпаття в політиці ІІ-ої Речіпосполитої // Закарпатська Україна у складі Чехословаччини (1919 – 1939). Збірник матеріалів 6 – ої наукової карпатознавчої конференції, Пряшів, 2 – 4 вересня 1998. — Пряшів, 2000.
8. Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура: україномовний варіант українськоугорського видання / під ред.: М. Вегеша, Ч. Фединець; ред.: Ю. Остапець, Р. Офіцинський, Л. Сорко, М. Токар, С. Черничко; відп. за вип. М.Токар. Ужгород, 2010.
9. Кізченко А. Ф. Чехословацько-польські відносини напередодні другої світової війни (1934-1938 рр.) // Питання нової та новітньої історії. К., 1968. Вип. 6.
10. Козельчук Л., Кравчук Л. Закарпаття у складі Чехословацької республіки (1919-1939 рр.). // // Перша Чехословацька Республіка і Україна: матеріали регіональної наукової конференції, м. Львів, 20 жовтня 2018 р. Л,. 2018.
11. Кравчук О. М., Марценюк Н. М. Вивчення теми «Закарпаття в складі Чехословаччини» на заняттях з історії України: методичний аспект // Дидактика методики історії: збірник наукових праць.- Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2011. — Вип. 3.
12. Маркусь В. Дорога тяжка, але ясна. // Свобода. — 2009. — № 7. — 13 лютого.
13. Пап С. В. Велика боротьба. — Ужгород, 2015.
14. Поп И. Мала істõрія Русинỹв. — Ужгород, 2012.
15. Поп И. Подкарпатская Русь – Карпатська Україна – Kárpátaljaí terűlet – Закарпатська Україна (1938-1945 гг.). -Ужгород, 2008.
16. Хруленко І. Інформаційно-пропагандистська та культурно-просвітницька діяльність Карпатської Січі. // Воєнна історія Галичини та Закарпаття. Науковий збірник. Матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції 15 квітня 2010 р. — Л., 2010.